НОВИНИ З ПРЕСИ

ВIРА ТА НЕВIРА
Першим виконанням своєї опери «Мойсей» на київській сцені диригував сам Мирослав СКОРИК

Перше, що спадає на думку, коли стоїш біля розкішної афіші спектаклю «Мойсей» Львівського театру опери та балету ім. С.Крушельницької — це усвідомлення того справді запаморочливого факту, що в наш час, виявляється, хтось все ще пише опери. Масштабний музичний твір створений нашим співвітчизником, народним артистом України, лауреатом премії імені Т.Шевченка Мирославом Скориком. Більше того, як у «старі, добрі часи» оперу написано на замовлення театру (а саме — директора Львівської опери Тадея Едера). Постановку «Мойсея» у Львові благословив Папа Римський Іван Павло II. Лібрето опери написане Б.Стельмахом і М.Скориком за однойменною поемою І.Франка. Зрозуміло, що основою для першої відомої нам опери третього тисячоліття міг стати сюжет тільки дуже значущий для історії людства. Мойсей — автор п’яти книг Біблії; він очолив вихід свого народу з рабства й є символом мудрості та одержимості народного провідника. На думку істориків, Мойсей жив у XIII столітті до нашої ери. Цю дату було встановлено за життєписом єгипетського фараона Рамзеса II, під час правління якого Мойсей вивів ізраїльський народ з Єгипту. Широко відомі численні малярські, скульптурні, поетичні та музичні твори, сюжети яких відображають ці знаменні події (в тому числі — опери Дж.Россіні «Мойсей в Єгипті» та А.Шенберга «Мойсей та Аарон»).


Ораторіально-костюмований Пролог опери виконується солістом (Поет), хором і оркестром. Пристрасні слова Поета про страждання змученого гебрейського народу линуть до зали у супроводi гучних вигукiв хору. Ігор Кушплер (Поет), який має соковитий, красивий за тембром баритон, що ефектно контрастує з хором — виконує свою партію на єдиному диханні, динамічно і, разом з тим, натхненно. Його сучасний європейський костюм на тлі архаїчного вбрання хористів асоціюється з часом створення поеми І.Франка й робить акцент на актуальності подій, котрі відбуваються на сцені. Сценічний вигляд Поета також вельми нагадує самого Івана Франка, хоча, звичайно, творці спектаклю були далекі від банальної думки про таке прямолінійне ілюстрування багаторівневого змісту лібрето опери.

Перша картина переносить глядачів до пустелі Синаю. Діти, граючись у піску, будують місто своєї мрії. Романтична музика дуету Єгошуа (Олег Лихач) та Лії (Світлана Мамчур) заглиблює слухачів у стан умиротворення, який, проте, триває недовго. На сцені з’являється «опозиція» в особі Авірона (С.Степан) та Датана (В.Кривко) з групою їхнiх посіпак, які незадоволені нескінченними випробуваннями під час подорожі пустелею. Де ж чудовий край, про який сорок років говорить Мойсей? Чи не доведеться все життя жити та помирати в пустелі? (Питання животрепетні, чи не так?) Конфлікт віри та невіри може вирішити лише сам Мойсей, бо, привівши народ до Палестини, він виконає волю самого Iєгови.

Окрасою цієї розгорнутої сцени стали яскравий, сильний тенор О.Лихача та сріблясте сопрано чудової співачки С.Мамчур. Їхнiй дует — один із найбільш вдалих ліричних фрагментів партитури. Емоційно насичений монолог Авірона С.Степан виконує дуже експресивно та артистично, демонструючи багатство баритональних барв свого голосу. Дуже виразним був і В.Кривко, промовляючи жахливі погрози на адресу Мойсея:

... Хто до бунту посміє народ закликати, до зміни,.. Хай опльований буде всіма І побитий камінням!

(Дякувати Богу, парламентська демократія нині обмежується певними етичними нормами, хоча ситуація все ж таки дуже схожа на тi, що ми періодично бачимо по телебаченню!)

Інтонаційно вишукана центральна партія Мойсея є дуже важкою для виконавця. Олександр Громиш (бас), котрий створив величний образ пророка, переконливий у своїй пристрасті та вірі. Навіть сумніви, які крають його душу, лише підкреслюють грандіозність подій, що відбуваються. Автор знайшов виразні, хоча й скупі, жести, що відтіняють зміст вокальної партії та підсилюють емоційний вплив вокалу. Разом з тим, у процесі його співу виникало бажання перемістити актора на авансцену, ближче до публіки, щоб оркестр не заглушав звучання голосу. Його «дефіцит» відчувався навіть у дев’ятому ряді партеру. Проте, можливо, «винна» в цьому не дуже зручна для співака теситура самої партії чи занадто енергійна гра оркестру. Зробити остаточний висновок у цьому питанні не можна через те, що О.Громиш — поки що єдиний виконавець партії Мойсея.

Сцена поклоніння Золотому Тельцю — балетний апофеоз спектаклю. Поганські танці, «прикрашені» відвертою еротикою, зірвали справжню овацію досвідченої київської публіки. Заворожлива первозданність музичного оформлення (хор і оркестр), ефектний танок Одалісок, поява скульптурно точно відтвореного (ну, з усіма подробицями!) Тельця, котрий виблискує золотом, з майже оголеною й (справді!) запаморочливо гарною акторкою балету, котра сидить на ньому, викликали фурор.

У другому акті опери душу Мойсея ятрять сумніви:

Сорок літ я трудився, навчав, Щоб з рабів тих зробити народ! Та дістав тільки кпини й каміння...

Паралельно діє й нечиста сила — злий дух Азазель (А.Данильчук) у прекрасному сценічному костюмі, який символізує всі існуючі пороки людства (художник з костюмів — Оксана Зінченко) робить свою чорну справу, вносячи додаткову непевність у й без цього зранену душу пророка:

Що, як голос, що вивів тебе На похід той нещасний, Був не Бога, а твій, Внутрішній, власний?

Катастрофічно неправильного рішення Мойсеєві вдається уникнути завдяки пристрасній молитві, зверненій до Бога. Музику цієї сцени можна віднести до найбільш натхненних сторінок партитури. Композиторові вдалося створити незабутній музичний образ, чудово втілений О.Громишем. Разом з тим, якщо вважати цей монолог оперною арією, то з чисто режисерського погляду необхідна якась сценічна підтримка, дія, рух, хоча б, скажімо, жестикуляція. Адже емоційний текст молитви створює для цього прекрасні театральні можливості.

Проте, слід визнати, що, вочевидь, творчий колектив київської опери розбестив столичну публіку. Ось вже й арію в новій опері не можна спокійно заспівати, стоячи (сидячи, лежачи) без яскравої, жестикуляції та «ривків» з одного кутка сцени до іншого.

Проблема, проте — принаймні, на гастролях у Києві — полягає в тому, що, навіть мимоволі, під час перегляду спектаклю виникають прямі асоціації з іншою оперою фактично про ті ж самі біблійні події — «Набукко» Дж.Верді, яка у вересні цього року (останнього разу) звучала зі сцени Національної опери. Залишімо поза дискусією музику та якість київського вокалу. Поговоримо про ту сферу оперного спектаклю, в якій два театри можуть бути «на рівних» — постановочній частині, режисурі, сценографії (режисер-постановник «Мойсея» — Збігнєв Хшановскі, Польща).

Звичайно, сам обраний сюжет більш придатний для ораторії, аніж для опери; найбільш тривалі мізансцени у спектаклі — спів соліста у супроводi хору, тобто, ситуація типово ораторіальна. Так, мабуть, і найчудовіші, найнатхненніші фрагменти музики (за мелодикою, виразністю) — ті, де рукою автора водив нотним папером Всевишній (як Мойсей вів гебрейський народ пустелею) — всі ці епізоди більше нагадують кантату, ораторію, аніж оперу. Що ж, авторська фантазія може й виходити за межі формоутворюючих обмежень жанру. Слава Богу, сьогодні — XXI століття, і тонкі артистичні сфери позбавлені догматів середньовічної музичної інквізиції. Але якщо все ж таки твір пишеться у жанрі опери — динамічна режисура, сценографія просто необхідні. Що, до речі, чудово зрозуміли й втілили в спектаклі костюмер (О.Зінченко), художники-постановники (Тадей Риндзак і Михайло Риндзак) та балетмейстери (Сергій Наєнко, Людмила Марина та педагог-репетитор Наталя Слоюлдян).

Стилізовані костюми дуже допомогли кожному з акторів у створенні сценічного вигляду свого персонажу. Вони барвисті, фантастичні, оригінальні. Найбільш вдалими є костюми Мойсея, Азазеля, Iохаведи (матері Мойсея), багато костюмів кордебалету (Одаліски, змії, жриці Ваалу). Іноді, щоправда, здавалося, що саме представники (і, особливо, — представниці) темних, демонічних та потойбічних сил викликають винятковий приплив творчої фантазії та людських симпатій у працівників постановочної частини. Дуже вже ж вони гарні!

Сцена з демоном і голосами, які звучать через мікрофон — одна з найяскравіших у постановці. Однак на цьому страждання Мойсея не закінчуються. З’являється дух Матері пророка — Іохаведи (Неллі Кулагіна), який вмовляє сина відступитися від його великої ідеї. Однак Голос Ієгови (Василь Дудар) могутнім басом сповіщає Мойсея про кару небесну, яка спіткає його за сумніви, що закралися у серце.

В останній картині опери народ, залишившись без Мойсея, усвідомлює, що втратив те, «що давало змисл життєвий, просвітляло і гріло...» Саме у цій картині ми почули прекрасний баритон Андрія Бенюка (пастух Симеон), партія якого, на жаль, складалася лише з кількох музичних фраз.

У фінальній сцені дещо збентежили тривалі войовничі вигуки хору, Єгошуа та Лії: «До походу, до зброї! До походу, до бою!» З пісні, як то кажуть, слів не викинеш, але все ж таки... публіка в залі трохи кривилася.

У заключному епізоді сценічна дія облямовувалася променистим небосхилом, а музика була сповнена очікування майбутнього щастя.

Мирослав Скорик — ще один «останній романтик» XX століття. Його музика сповнена експресії, тонкої мелодики, інтонаційної виразності. Він чудово відчуває можливості та потенціал кожного голосу. Саме тому зал аплодував Маестро, який диригував своїм твором, стоячи, вітаючи його музику і весь творчий колектив Львівської опери.

Барвистий великоформатний буклет опери «Мойсей» з повним текстом лібрето та ювілейним вітанням Папи Римського не містив, на жаль, найважливішої для слухача інформації про того, хто ж конкретно виконує головні партії: на кожну роль в буклеті виписані в середньому три-чотири солісти. Невже важко було поставити традиційні театральні «галочки», адже глядачеві так важливо знати імена артистів саме до, а не після вистави. Відзначимо також відсутність у деяких фрагментах належної динамічної збалансованості у звучанні оркестру, хору та солістів, внаслідок чого зміст окремих музичних фраз розібрати було досить важко.

І все ж таки, перший рік третього тисячоліття подарував нам одну з найкращих вітчизняних опер. У нашому музичному (до того ж — зимовому) саду розпустилася небачена екзотична орхідея під біблійним ім’ям «Мойсей».

№229 13.12.2001 «День»

 


НАЗАД